Спогоди ветерана

Карабан Олексій Іванович

 

ЩОДЕННИК  АФГАНСЬКИЙ

 

Якось мені дзвонить начальник медслужби, про те, що прийшла телеграма за підписом Міністра, щоб мене послати на медичну комісію на предмет придатності служби в країнах з жарким кліматом. Комісія визнала придатним. У лютому я пройшов у місті Ташкенті спеціальну 30-денну підготовку по виконанню бойових задач в Афганістані. У період проходження зборів ми вивчали не тільки спеціальні предмети, нас готували швидко реагувати і приймати правильне рішення у будь-яких екстремальних умовах. Після прибуття з Ташкента я зібрав усі речі згідно зі списком. Вийшло 5 валіз і ящиків. Із собою потрібно було брати все необхідне – від гасового примуса до медикаментів, продуктів і простирадл. 12 березня начальник політвідділу УВС Н.А.Прохоренко організував із друзями по службі вечерю. На другий день начальник УВС із нагоди мого від’їзду в тривале відрядження в Афганістан провів колегію.

Афганістан – південний сусід Радянського Союзу, довжина афгано-радянського кордону – 2384 км, площа країни – 655 тис. кв. км, число жителів складає близько 20 млн. чоловік. Столиця – Кабул. Вищий орган державної влади після революції 27 квітня 1978 року – Революційна Рада Демократичної Республіки Афганістану.

У цій війні, яка ще не закінчилася, позбавилася життя величезна кількість не тільки самої активної частини населення, але й дітей і людей похилого віку.

Вона знедолила багатьох, хто змушений був залишити свою країну, і нині терпить нестатки і довгі тяготи біженців і емігрантів. Не можна нав’язати всім і всякому виправдувальні, позитивні оцінки дій Радянської сторони. Я не ставив перед собою мету торкнутися й освітити всі основні події, що проходили в цій країні з часу квітневої революції і до виводу військ. Я можу відповісти лише з позиції старшого оперативного співробітника провінції Бадгиз, Балг і північної групи військ Афганістану, що було пережите з ними за короткий термін мого перебування в Афганістані. 14-15 березня 1987 року наша група пройшла в Москві повторну медичну комісію і спеціальні інструктажі. Через два дні ми, 16 чоловік, прибули в Кабул. Над Кабулом наш літак з 6-км висоти зробив біля 6 кіл. У небі в цей час, як великі бабки, кружляли великі патрульні вертольоти, що часом відстрілювалися тепловими ракетами від невидимого ворога. Зліт і посадка літака в Афганістані виконується так само, як і в усіх аеропортах світу, але є особливість: при посадці, досягши висоти 6000 метрів, від бортів літаків починається відстріл сигнальних різнокольорових ракет. Температура горіння ракети вища температури вихлопних газів двигунів. Таким чином, якщо в напрямку літака, який спускається, буде запущена ракета, то вона проходить повз літак. При зльоті і навпаки відстріл починається відразу ж після відриву від землі і продовжується до набору потрібної висоти. Наш літак відразу ж при посадці оточила група озброєних людей. Документів ніхто не запитував: у кожного був один папірець, складений навпіл, у якому зазначений порядковий номер і професія – “учителів” за списком висадили, нас із літака через збройний “коридор” направили до вокзалу аеропорту. Завантажили нас в автобус ПАЗ і без усяких пояснень повезли в місто. В автобусах на вікнах темні шторки, на панелі автобуса 2 ящики, один із гранатами, другий з патронами і автомат (видовище вражаюче). Як і раніше було не по собі – уздовж вулиць через кожні 50 метрів стояли озброєні солдати Афганської армії. У горах чути вибухи снарядів. Усіх прибулих тривожило чекання: хто і куди потрапить. Кожний намагався вгадати, куди потрапить завтра. Після усіх формальностей почався розподіл нас по провінціях. Мене викликали сьомим. Як тільки назвали моє прізвище, я здригнувся: “Вас, Карабан, направляємо в провінцію Бадгиз старшим радником при командуванні царандоя”. Командуючий царандоя – полковник Сайд Насир Ахмат. Після призначення, на другий день, нам видали зброю і з речами відвезли в аеропорт. Зі мною було ще двоє радників: карний розшук – Дахно Віктор Семенович з міста Оренбург, і радник по охороні суспільного порядку – Смирнов Анатолій Іванович. Через відсутність рейса нас повернули назад у представництво наприкінці дня. І так ми їздили два тижні туди і назад із-за складної бойової обстановки. На все життя запам’яталася одна з чергових спроб полетіти в провінцію. О 11 годині 10.04.87 року ми завантажились до літака, який вирулив на злітну смугу, і в цей момент один з пілотів оголосив, що спочатку летимо в Кандагар (на кордоні з Пакистаном), а потім Бадгиз. Це двічі необхідно було перетнути країну Афганістан, що становило велику небезпеку. Враховуючи обстановку, я вирішив вийти з літака і знову повернутися до представництва. О 23 годині по радіо ми почули, що цей літак відхилився від курсу, залетів на Пакистанську територію і був збитий. Загинуло 19 афганських солдатів і жінка з двома дітьми 7, 9 років. У літаку було 4 труни з загиблими і біля 20-ти ящиків із боєприпасами. У той момент у мене виникла думка забрати своїх людей і речі з літака, що знаходився вже на злітній смузі, і вийти. До теперішніх днів у мене перед очима ті двоє дитинок з жінкою. І, звичайно, радість за себе і своїх товаришів, з якими ми вчасно зорієнтувалися і залишили літак. У представництві я зустрів свого товариша по службі по Донецькій області – Холондовича Володимира Онисимовича, нині генерал-лейтенанта в запасі. У таких місцях ці зустрічі дуже дорогі. Провінція Бадгиз розташована в північній частині Афганістану, в 90 км від Кушки. Зв’язку з центром країни ніякого. Доріг немає ні автомобільних, ні водних, ні залізничних і навіть гужових. Зв’язок був тільки в один рейс. АН-24, якого ми завжди з нетерпінням чекали. Освітлення на все місто 5000-го населення обслуговувала одна дизельна станція з 18 вечора до 22. Води немає, криниць немає. Привозили солдати з гірських річок пожежними автомашинами, поки душмани не перехопили її і не спалили. У подальшому воду носили шкіряними мішками. За продуктами їздили щомісяця, посилали двох радників у Кабул. Дощі, як правило, раз на рік – у квітні. У цей період ми набирали усі ємності, ями дощової води з дахів і два-три місяця жили з цією водою. За доставкою вантажів наша провінція вважалася самою важкодоступною. Радничий апарат МВС дислокувався у віллі колишнього судді, через паркан партійні радники – двоє чоловік, і поруч із КДБ – шість чоловік, розмістилися усі в одному кварталі. Відразу в перший день прибуття я познайомився з партійним радником КДБ, командуючим царандоя. На другий день відбулася зустріч з партійним секретарем і губернатором провінції. Більша частина часу йшла на організацію отримання оперативної інформації, спрямованої на виявлення місць дислокації бандформувань, і розкладання їх оперативним шляхом. У відповідності з наявною оперативною інформацією проводилася розстановка сил, забезпечувався вплив на бандгрупи, а також складалися відносини з владою. У місті був невеликий базарчик, на якому можна було купити все, починаючи від зелені і закінчуючи японською аудіотехнікою. Прямо на місці оббілували баранів і підвішували на гаках для продажу. Поруч з базаром знаходилася мечеть, з якої щоранку служитель культу закликав мусульман через гучномовець на ранковий намаз – молитву. Тиждень в Афганістані настає із суботи. Вихідний – п’ятниця. До радянських людей в афганців відношення було особливе, шанобливе. Нас називали “Шураві”, що означає радянський. І це слово було у великій пошані і вимовлялося з повагою. У своїй основній масі афганці – дуже привітні і добрі люди. Ознайомившись із особовим складом своєї групи й оперативною обстановкою, я переконався, що морально і фізично я готовий виконувати інтернаціональний обов’язок. Відразу перевірив, переконався у надійній організації безпеки радничого апарата вдень і вночі, по периметру і всередині. Навколо нашого розташування побудований 3-метровий глинобитний паркан. По периметру парні патрульні солдати царандоя. Всередині 2 наших радника, і 4 царандоя. Треба сказати, що в 1 км від міста Капай-Hay дислокувалася моторизована група радянських прикордонників. Ми входили в зону її відповідальності. Були розроблені спільні заходи на випадок евакуації нас і при нападі. Зв’язок цілодобовий по радіостанції. Ми могли керувати вогнем на випадок нападу чи обстрілу міста. На озброєнні у прикордонників був могутній арсенал. Перше хрещення відбулося, коли о 4‑й годині ночі в 200 м від хлібозаводу ми почули вибухи снарядів, це десь у районі 300 метрів від нашого розташування. У першу чергу було терміново вирішено провести розвідку на місцевості, засікти вогневі точки, оцінити щільність вогню. Було чітко визначено, з якого квадрата ведеться обстріл. Координати передані до штабу групи. Перестрілка велася біля 2-х годин. Ранком було виявлено, що від хлібозаводу залишилися одні руїни, загинуло 4 робітники, душмани втратили 2 чоловік. Так ішов день за днем: уночі нальоти, вдень прочісування. На озброєння моджахедів з Єгипту і Китаю надходило сучасне стрілкове озброєння: зенітне – ракетні комплекси (типу Стінгер, Стріла), безвідкатні гармати, гранатомети, пластикові міни.

Одного разу оперативному працівнику карного розшуку надійшла інформація, що в районі Улусвалі Баламургап концентруються великі сили банд ватажка ІПА Муалан Мурадін, у складі близько 150 чоловік моджахедів, прибулих з Пакистану. Вони мають наміри захопити владу в районі. На озброєнні мають гармати, міномети і кулемети. До нього прибув ватажок банди Мулло Малан із групою 30 чоловік, серед яких є фахівці з запуску ракет “земля-земля”. За додатковими оперативними даними у районі банди Мулан Мургап розташований окружний склад боєприпасів. На черговому засіданні ради оборони з моєю участю був розроблений план спільних дій силових структур провінції з метою знешкодження і знищення бандформування. Був вирішено Афганський військовий полк, розташований у провінції, викинути до місця призначення 5 вертольотами, а радянські війська своїми вертольотами десантуються теж у цьому районі. Було заплановано виліт і взяти участь в операції мені з партійним радником, кожний з перекладачем. Партійний радник повинен був летіти у ведомому вертольоті, я на 5-му вертольоті. Прибувши на місце зосередження я виявився один, радянський партійний радник і мій перекладач не прилетіли. Як виявилося пізніше, вони пояснили свою відсутність тим, що не встигли у вертоліт. Серед афганців я виявився один – без мови, при собі маючи автомат з 4-ма ріжками і 4 гранати. У якості перекладача взяв начальника карного розшуку Амир Махоммада. Потрапивши в таку ситуацію, я відчув себе не зовсім затишно поки не підійшов підрозділ мангрупи. Силами афганського полку і батальйону кишлак був оточений щільним кільцем живої сили і виставленими машинами, у полі видимості один одного між машинами окопалися солдати. Кишлак оточили капітально (однак, як потім стало відомо, душмани все ж знайшли вихід із зони). Через старійшин була дана вказівка вивести все населення в інший кишлак. Переконалися у відсутності населення в кишлаку. О 20 годині почався масований наліт на кишлак і місця розташування та укріплення бойових позицій душманів. Брали участь усі бойові засоби оточення: БТР, БМП, міномети, установка “ГРАД”. Кожний випустив свій боєзапас по раніше відведеному квадрату. О 4-й годині були підняті афганські війська і при підтримки радянських військ почалося прочісування території. Прочісування зайняло 14 годин, ні про які перерви мови не було, йшли в постійному напруженні з неодноразовими перестрілками. Окремі афганські підрозділи доводилося силою підштовхувати йти на прочісування. Під час прочісування був виявлений і захоплений склад з великою кількістю боєприпасів, затриманий 71 призовник. За успішне проведення цієї операції рада оборони провінції клопоталася про представлення багатьох учасників до урядових нагород. У тому числі і мені особисто президент Афганістану Наджибулла вручив Орден Червоного Прапора.

 

З щоденника радника

“На території Бадгиз зареєстровані 109 бандформувань, у них заколотників 4619 чоловік. 51 з чисельністю 2680 чоловік вважалися активними. На сторону державної влади перейшло 17 бандгруп загальною чисельністю 638 чоловік, вилучено 574 одиниці зброї. Ведуться переговори про перехід на сторону держвлади БГ Хаджі Абдул, 400 чоловік заколотників, ІОА Улусвалі Кодіс.

29.10.87 р. (7 липня 66 р).

Обстановка нормальна. Призов – 11 чоловік. Підготувати “шт” про оперстан в Улусвалі Баламургаб і Гормач. Концентрація сил у північній частині провінції. Прибулий з Пакистану БГ ІЛА Малан Нуроддим концентрує сили в кишлаку Джуйганж для БГ Маулеви Абдул, у кишлаку Ганзак прибув караван зі зброєю. Повинен прибути з Кандагара БГ ДІР БР на чолі Мауло Малан, 60 PC “земля-земля” має на озброєнні. Держвлада заявляє про здатність організувати захист своїми силами.

У провінції Бадгиз дуже складний санітарний і екологічний стан, і всі, хто з радників пройшов через цю провінцію, усі без винятку, одержали захворювання шлунків, нирок і підшлункової залози. Медслужбою представництва було прийняте рішення служити в цій провінції не більше року. З цієї причини в січні 1988 року я був переведений для подальшого проходження служби в провінції Балг старшим оперативним працівником”.

 

Провінція БАЛХ

Провінція Балх розташована на півночі ДРА, межує на сході з провінцією Саманган, на південному заході – з провінцією Джоє Джа, на півночі – по річці Аму-Дар’я із СРСР. Площа провінції – 12,5 тис. кв. км, у провінції 8 улус валі і 3 алакадарі, 433 кишлаки і 3 міста. Місто Мазарі-Шариф – центр провінції з населенням міста – 114 000 чоловік, міста Балк і Хайратон.

Командуючий церандоя провінції Балк – генерал-майор Гулям Джелані, 46 років, за національністю таджик, член НДПА, закінчив 2 навчальні заклади: академію танкових бронебійних військ у місті Москві і військово-артилерійську академію у місті Ленінграді. Промисловість складає 45 підприємств, із них 30 приватних, 6 заводів по виготовленню кишмиша. 15 об’єктів САЕС, на яких працює 453 радянських фахівця. Усього в провінції з відділенням апарата радника проживає 510 радянських громадян. У штаті церандоя 65 і 68 спецполки, що забезпечують охорону об’єктів САС і радянських фахівців, які працюють на них. Два батальйони безпеки, 41 батальйон супроводу вантажів, батальйон охорони громадського порядку і 20-й героїчний оперативний батальйон. У провінції знаходиться генеральне консульство, апарат заступника економічної ради по Півночі – 23 контракти радянських фахівців, партійних радників, радники УМГБ, радники 18 піхотної дивізії МО ДРА. Як старший оперативний співробітник був членом координаційної ради при Консульстві. Зручне географічне положення, економічні зв’язки із СРСР, наявність комунікацій, що проходять по її території, а також великої перевалочної бази – порт Хайратон, сприяли розвитку економіки провінції. По території провінції проходять важливі комунікації – автотраса Мазарі-Шариф – Шиберганб, паралельно з якою прокладений газопровід Шаберган – Зау й автотраса порт Хайратон – Кабул, уздовж якого з СРСР прокладені теплопроводи. Усі ці об’єкти вимагали до себе особливої уваги, сил і засобів щоб забезпечити безпеку. У провінції розташовано 54 святих місця. Широко відомі архітектурні пам’ятки, одна з них у м. Мазари-Шариф – мечеть Рауза-Алі, що не має аналога у світі. На території провінції дислокуються збройні частини і підрозділи опозиції Гульбетддина. Зареєстровано за мій період 537 карних злочинів, розкриття – 88,5 відсотки, найбільший відсоток таких злочинів як убивства, контрабанда наркотиків і товарів, розкрадання державного майна. Всього особового складу в царандої провінції 9969 чоловік. У провінції під контролем державної влади 300 кишлаків, що складає 69,2 відсотки. Звільнення кишлаків проводилося планово – військовим, мирним і змішаним шляхом.

У відповідності з курсом національного примирення в провінції Балх проводилася робота з розкладання і ліквідації бандгруп і бандформувань…

 

З доповіді

“Ст. радник керівнику представництва МВС:

У червні оперативна обстановка в улус валі провінції Балх ускладнилася. Бандгрупами ДІР було здійснено 6 терористичних актів по відношенню до солдат і офіцерів МТБ і Царандоя. На шляху Хайратон – Кабул захопили 10 державних автомашин з вантажами, блокували і мінували райони, контрольовані народною владою, вели ракетний обстріл постів безпеки, проводили роботу з розкладання сил народної влади в повіті, що призвело до переходу на сторону заколотників 9 постів безпеки, 41 чоловік зі зброєю. На спільній раді оборони провінції і Штабом Північної групи військ створений центр бойового управління з цілодобовим чергуванням військових підрозділів. Прийнято рішення провести комплекс організаційно-політичних і військових заходів для її стабілізації. Для вирішення цих питань радою оборони в кишлаки була направлена делегація на зустріч зі старійшинами. БГ ІОА заявили, що вони не порушать принципи політики національного примирення. 6-БГ ДІР відмовилися від ведення переговорів і обстріляли повітовий центр. У такій ситуації за підтримкою старійшин 4 липня було прийняте рішення про нанесення артилерійського удару по ісламських комітетах. В обстрілі брали участь важкі види озброєнь. Втрати заколотників – 17 чоловік убито, 9 поранено. Поранений БГ Малем Резак. Серед мирного населення загинула мати Маллем Розека.

Активність банд формування помітно знизилася, чому сприяла оперативна робота серед заколотників, наполегливі переговори з ватажками активних БГ, а також авторитетами і найстаршими племен, прояв бойових дій проти непримиренних банд. Удалося підсилити протиріччя не тільки між заколотниками різної партійної орієнтації, але і бандгрупами, які належать одному формуванню. У покращенні стану провінції істотну роль зіграла також постійна робота з протокольними бандами, що в цілому зобов’язання, узяті на себе, дотримують. На даному етапі нашої роботи дуже важливий момент – прийняття заходів до викриття провокаційних слухів, зміцненню впевненості і переконання людей у своїй силі. Дуже важливо, коли хороша ділова робоча обстановка між керівниками силових структур провінції. Начальник карного розшуку одержав інформацію про те, що командир роти 242 національного батальйону Файумомад у змові з БГ Сардар готує напад на організаційне ядро улусвалі Балх, після чого має намір Файумомад повести роту 80 чоловік до Сардара. Файумомад арештований і викритий. У результаті взаємодії оперативних сил з військовими попереджене групове дезертирство 80-ти чоловік.

Для оперативного вирішення задач по відбиттю заколотників визначені певні зони відповідальності МТБ, царандой, МО, 18-а піхотна дивізія і прикордонники.

9 червня 1988 року заколотниками захоплено з автобусом у заручники 15 чоловік робочих радянських фахівців. Через розвідку і карний розшук установлена база банд ватажка Абдул Ванд, 47 чоловік моджахетів, який тримає заручників з автобусом у кишлаку Топа. Через старійшин кишлака Адул виставив вимогу звільнити 3-х його моджахедів із в’язниці. Підрозділи радянської частини потай уночі блокували кишлак, а рано вранці силами 65 полку царандоя і підрозділами 18-ї ПД почали прочісувати блоковану місцевість. Відразу ж почався збройний опір. Абдул, переконавшися, що він оточений щільним кільцем, змушений був піти на переговори. Порадившись, ми колективно, по моєму наполегливому проханню, погодилися на переговорний процес з умовою видачі заручників і беззастережного роззброювання бандгрупи. Серед бандформування почалися розбіжності: одні за, інші категорично відмовилися. У ході подальших наполегливих переговорів бандватажок погодився на наші умови і повернув заручників. За успішне проведення бойової операції по звільненню заручників – 15-ти радянських фахівців і забезпечення безпеки виводу Радянських військ Указом Президії Верховної Ради СРСР я був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Не можу не поділитися самим тяжким враженням після Афганістану. Я бачив усі жахи війни, моторошні наслідки диверсійних актів і численних жертв мирного населення від безглуздих обстрілів міст, Улусвалі і кишлаків, але не бачив неймовірного непосильного використання в праці дітей, уся важка робота лежала на плечах десятилітніх – чотирнадцятилітніх підлітків. Вони згорблені, припалі до землі, ці маленькі водоноси з бурдюками, повними води, розносили її споживачам. Худенькі, брудні, босі, взимку і влітку. Від неймовірної тяжкості тільки по їхніх очах можна зрозуміти глибину їхнього фізичного страждання. На будівництвах своїми рученятами вони виконували усі види робіт. Радничий апарат МВС постійно випробував величезне навантаження, намагаючись вникнути і надати допомогу у всіх найскладніших задачах, ніхто не міг обмежиться тільки своїми функціональними обов’язками. Вирішувалися будь-які питання і проблеми, що виникли. У зв’язку з кількістю диверсій, що зросла на ділянці, де проходили головні транспортні артерії, якими надходила матеріальна допомога СРСР, упродовж 80 км автотраси Хайратон-Кабул і нафтопроводу постійно підсилювалися додаткові пости, об’їзди силами 68 полку царандоя, внутрішніх військ, виставляли засідки, здійснювався контроль з вертольотів. Найбільш слабка ланка в підрозділах царандоя, ВВ, МТБ – відсутність ініціативи, небажання й боязнь участі в наступальних операціях. Вони проводилися, на жаль, тільки під натиском зверху.

 

Ось він, довгоочікуваний, перший етап виводу Радянських Військ через Хайратон. Усі його очікували – як частина народів Афганістану, так і наші народи. Вивід військ за маршрутом Кабул – Хайратон прогнозували з великими труднощами. Заздалегідь додатково посилені пости по периметру траси. Хто готувався як до великої події, а хто з усією відповідальністю зміцнював безпеку по всьому шляху до кордону СРСР. Для мого радничого апарата було за велику честь забезпечити охорону колони на ділянці траси довжиною 80 км по нашій провінції до кордону СРСР. У цей день у нашому колективі відбулася товариська зустріч з Михайлом Лещинським, відомим коментатором щоденних подій з палаючих точок Афганістану. Колона військ пройшла весь шлях без жодного пострілу. Два рази 1838-1842 і в 1878-1881 рр. Великобританія намагалася окупувати Афганістан, і обидва рази, внаслідок впертої боротьби народів, змушена була вивести свої війська з країни, понісши великі втрати в період виводу.

У жовтні 1988 року мені надається 2-місячна відпустка, після якої я в Афганістан не повернувся, тому що на лютий був запланований остаточний вивід Радянських військ.

 

Вподобайте запис

Залиште коментар

Залишити коментар

Ваш email не буде публікуватися.


*