До річниці аварії на ЧАЕС

Так запам’ятались перші суворі будні Чорнобиля заступнику начальника УМВС області полковнику міліції І.О.Дрижаку (раніше не публікувалось):

“Сьогодні багато надруковано про ліквідацію аварії на Чорнобильській станції. Майже всі випуски книг, газетних матеріалів я переглядаю, зберігаю, аналізую, особливо цікавлюсь діями працівників МВС і ось в 2006 році, мабуть до 20-річчя з дня аварії на ЧАЕС, вийшла книга під редакцією В.В.Дурдинця і В.М.Миколка “Чорнобильська катастрофа в документах та долях людей”. Де більш-менш систематизовані матеріали того періоду. Але і в цьому виданні, як і в інших, на ст.36-40 лише згадується про відкачку підреакторної води та вивід людей на передислокацію за межі “зони”, не розкриваються причини і події, які відбувалися в той час на станції. Не претендуючи на абсолютну точність викладання, я намагатимусь заповнити пропущене в тій послідовності, яким запам’ятав його я. Адже це окремий і дуже важливий розділ у відтворені подій того часу.

4-5 травня на заміну члена урядової комісії Веліхова до Чорнобиля прибув академік Легасов. У той час представником від Протипожежної служби в урядовій комісії був призначений заступник начальника Головного управління пожежної охорони МВС СРСР генерал-майор внутрішньої служби Соколов.

5 травня Соколов у пожежній частині м.Чорнобиль зібрав найбільш досвідчених членів штабу та протипожежної служби для вирішення питання відкачки підреакторної води. Задача для нас була надто складною і раптовою. А виникла вона із аналізу та інформації, якою я володів саме з часу прибуття академіка Легасова, який був одним із авторів розробки саме цих блоків. Після доповіді йому про виконані на той час роботи по ліквідації аварії, Легасов майже добу ні з ким не спілкувався і тільки після всебічного аналізу проробленого, – поставив завдання негайно відкачати 8600 куб.м підреакторної радіоактивної води. Причому до виконання цієї роботи було припинено всі дії по завантаженні реактора піском, свинцем, глиною, карбідом і т.п., а також під різним приводом евакуювати якнайбільше людей від реактору, залишивши тільки фахівців, вкрай необхідних для виконання поставлених на той час завдань. Як на мене, то не було саме вірне рішення на той час. Адже на зруйнований блок вже скинуто стільки вантажу, що в декілька разів перевищували несучі можливості будівельних конструкцій і атомний реактор у любий час зміг би рухнути вниз. На той час конструктивно саме під реактором знаходилось 117 тонн збагаченого урану та 8600 куб.м води. Ні тоді, ні, мабуть сьогодні вчені не можуть передбачити, що б могло статися в разі повалення реактора, але всі одностайно стверджують, що аварія на ЧАЕС у порівнянні з можливим провалом реактора – це дріб’язок. Передбачення були різні – навіть щодо майбутнього не тільки людей, а й нашої матінки Землі.

Ось чому терміново потрібно було відкачати з під реактору воду. І ця задача була поставлена перед військовими і протипожежною службою МВС. Для розробки проекту відкачки води терміново був зібраний штаб протипожежної служби в м.Чорнобиль та залучені спеціалісти з науково-дослідного інституту протипожежної оборони з м.Москви.

Першочерговий проект, представлений урядовою комісією, передбачав, що для відкачки підреакторної води необхідно було кумулятивними мінами, насадженими на ствол танка, пробити дірки в стінах блоку і дістатись води, діями пожежних відкачати її в резервне сховище. Але в процесі подальшої розробки проекту виявились нові ускладнення. За другою стінкою знаходилися кабельні тунелі, які могли загорітися або в результаті вибуху, або від руйнування і замикання кабелів, оскільки ніхто на той час не міг гарантувати їх повне обезструмлення.

Для гасіння кабелів в тунелі з Москви з науково-дослідного інституту літаком навіть доставили водяну гармату, дальність струменя якого – 100 метрів з витратами води 100 л/сек. Прибули і спеціалісти для забезпечення роботи цієї гармати. В штаб увійшли: доктор технічних наук, два його підлеглих з обслуговування гармати, начальник штабу ППС полковник внутрішньої служби Г.П.Афанасьєв, майор внутрішньої служби Мартинюк – ст.інспектор ГУПО МВС, підполковник внутрішньої служби І.О.Дрижак та інші. Крім того, почергово запрошувались окремі працівники служб, залучені на той час для ліквідації аварії.

Перше засідання після постановки генералом Соколовим завдання про відкачку підреакторної води продовжувалось у пожежній частині м. Чорнобиля майже півтори доби. В процесі розробки проекту було проаналізовано сотні варіантів, ми намагались передбачити наслідки виконання цієї роботи, а вони були жахливі, адже роботи повинні виконуватись у зоні, де пряме випромінювання досягало тисячі рентген.

В результаті ми підготували різні проекти, але головним був висновок з 17 пунктів, які нам здавалось неможливо вирішити без ускладнень для подальшого загострення обстановки аварії. З цими висновками і не без неприємностей для себе генерал Соколов і виїхав на засідання урядової комісії. Яке ж було наше здивування, коли провернувся генерал, і з 17 пунктів тільки 3 не змогла вирішити урядова комісія, а саме :

  • природне падіння струменя води від першої до третьої стіни;
  • кут розприскування води та захват поля гасіння в порівнянні з розповсюдженням горіння кабелю;
  • рівень радіації, де доведеться працювати людям (потім і це питання вирішувалось).

Нам запропонували до ранку знову подати свої пропозиції щодо вирішення всіх проблем і виконання завдання.

Першому, кому на думку прийшла ідея розглянути проект станції і знайти інше рішення для відкачки води, був полковник Єглід. Але всі карти станції цілком таємні і дістати їх майже неможливо.

Після багатьох прохань та доводів нам все-таки діставали із станції проектну документацію та разом з нею прибули головний інженер станції та головний санітарний лікар, бо розібратися швидко в хитросплетіннях мереж самі ми б не змогли. Тому, на наше прохання, на цей час з Москви літаком прибув старший інженер пожежної частини, який лікувався після гасіння пожежі в Москві. Тільки завдяки його допомозі ми розібралися з водопостачанням та водовідведенням станції і, звичайно, знайшли більш безпечний спосіб відведення підреакторної води, який запропонували урядовій комісії і який був прийнятий для реалізації. Саме це врятувало життя і здоров’я – я впевнений – сотням людей, які приймали участь у виконанні цього проекту.

До цього часу думаю, що про цей спосіб знали і працівники атомної станції і військові, але, як і зараз, протиріччя між відомствами, а також приспішниками, небажання ризикувати “своїми”, не дало можливості на 2 доби раніше виконати цю роботу.

Питання вирішилось шляхом перепуску підреакторної води в резервні сховища, але для цього потрібно було відкачати колодязі з задвижками, які знаходились у зоні високої радіації і були підтоплені радіоактивною водою.

Хочу зазначити, що це теж було досить складне завдання, але, в порівнянні з першим варіантом, це було можливим для виконання.

Вже тоді я зрозумів, що відкачка води з колодязів ляже саме на Чернігівський зведений загін, який на той час налічував уже понад 500 чоловік і практично був зведеним загоном України. Так і сталось. Генерал Соколов поставив завдання підібрати та натренувати чотири підрозділи для виконання цієї роботи. Ризикувати ми не могли. Адже від нашої роботи залежало багато, про що викладено раніше. В той же час працювати було потрібно в зоні забрудненості (тисячі рентген на год.) і робота, як наших, так і інших підрозділів розраховувалась до долей секунд , адже це стосувалося життя людей.

Штабом зведеного загону було вирішено тренувати тільки добровольців і найбільш кваліфікованих офіцерів та водіїв, серед яких знаходились працівники пожежної охорони з м.Прилуки. Тренування проходили в райцентрі Іванково на базі розташування зведеного загону. Відпрацьовувались всі рухи кожного з команди до миттєвостей.

Тільки після завершення цієї роботи в газеті “Правда” з’явилась маленьке повідомлення Генерального секретаря ЦК КПРС М.С.Горбачова, що ведуться планові роботи по ліквідації аварії.

Після цієї події до зведеного загону, вперше за всі дні роботи, прибула концертна бригада та десятки журналістів.

 

Спогади командира зведеного загону особового складу

органів внутрішніх справ УВС Чернігівської області, заступника начальника УВС, полковника міліції Карабана Олексія Івановича

 

Волею долі нашому загону довелося першому відчути ту трагедію, що і зараз переживає людство. На цей момент особовому складу до відомостей ніхто не доводив, що відбулося, і які задачі будуть поставлені перед особовим складом. Про якусь небезпеку не підозрювали і чим для них може згодом скінчитися, не знали. Ми виявилися у числі перших, на переднім краї, випробували всі тяготи війни в боротьбі з невидимим ворогом – наслідками аварії на ЧАЕС.

26 квітня 1986 р. о 1 год. 23 хв. на Чорнобильській АЕС при плановій зупинці четвертого енергоблоку для проведення ремонтних робіт відбувся вибух, у результаті якого вийшло з ладу допоміжне устаткування і система, необхідні для роботи реактора, порушене протипожежне водопостачання.

На ділянках реактора, доступних для доступу повітря, які мали температуру 1200-1500о С, зайнялася графітна кладка, над реактором, утворився тепловий стовпчик і в цьому зв’язку виносилися в навколишнє середовище продукти горіння. Усього графіту був завантажено 1800 т.

З моменту виникнення аварії органи внутрішніх справ і війська України та Білорусії взяли безпосередню участь у ліквідації її наслідків. Весь особовий склад мав уявлення і був готовий нести службу бойових дій із застосуванням ядерної зброї, але не був готовий діяти при аваріях на атомних станціях.

Враховуючи обстановку, що склалася, характер наслідків аварії, Міністр внутрішніх справ України, генерал-полковник І.Д.Гладуш віддав наказ про створення навколо АЕС необхідного резерву зі співробітників міліції обласних УВС України, пожежників, військовослужбовців і внутрішніх військ.

28 квітня 1986 р. в УВС Чернігівській області за підписом першого заступника Міністра внутрішніх справ України, генерал лейтенанта В.В.Дурдинця сформувався зведений загін у кількості 200 чоловік співробітників міліції, екіпірованих і приведених у бойову готовність, яких розташували в УВС м. Чернігова, чекаючи подальших вказівок від МВС. Очолити загін пропонувалося одному із заступників начальника УВС. У той же день начальник УВС, полковник внутрішньої служби О.В.Євдокимов вирішення питання про формування загону і його керівника виніс на розгляд колегії УВС області. Члени колегії УВС, які виступили, говорили про важливість питання і велику відповідальність. Враховуючи те, що я до Чернігівської області працював більше 20 років у Донецькій області на керівних посадах, маю великий досвід з організації роботи в екстремальних ситуаціях, виконання цього наказу МВС України попросив доручити безпосередньо мені. На цей момент ще ніхто з нас не був проінформований, що ж відбулося на ЧАЕС.

З 28-30 квітня з особовим складом загону проводилася партійно-політична робота, стройовий огляд і інші заходи над підвищенням боєздатності.

30 квітня 1986 р. загін сформований, екіпірований відповідно до табельного положення і знаходився на казарменому стані в УВС м.Чернігова. Створений штаб для керівництва загоном у складі: О.І.Карабан – командир загону, М.І.Андрєйченко – начальник штабу, М.М.Губарь – політвідділ, О.І.Хоменко – секретар парторганізації, І.М.Куц – секретар комсомольської організації. М.В.Полулях – питання матеріально-технічного забезпечення особового складу загону. Всього: 210 чоловік:

– 105 офіцерів;

– 101 рядового складу;

– членів КПРС – 70 чоловік;

– членів ВЛКСМ – 65 чол.

По службах:

– керівництво – 5 чоловік;

– КР-О/уповноважених – 5 чол.;

– ОБРСВ – 4 чол.;

– слідчих працівників – 3 чол.;

– дільничних інспекторів – 17 чол.;

– працівників ВТУ – 27 чол.;

– працівників ДАІ – 9 чол.;

– ППС – 67 чол.;

– працівників кадрових підрозділів – 5 чол.;

– працівників ООП – 12 чол.;

– паспортних працівників – 3 чол.

– інших служб – 53 чол.

8 чоловік цивільних водіїв з автобусами Чернігівського АТП і 2 працівники ДАІ ДПС з автомашинами для оперативного обслуговування керівництва і штабу загону, так як службовий транспорт залучати ще з місця служби нам не рекомендовано було. 2 травня 1986 р. Чернігівський зведений загін працівників органів внутрішніх справ прибув до місця призначення о 10 год. у розпорядження керівництва штабу МВС УРСР, розташованого в смт Васильків. Оперативну групу МВС очолював заступник Міністра, генерал-майор міліції Ю.А.Вошкін. По прибуттю особовий склад спочатку дислокувався в літніх будиночках бази відпочинку заводу “Буддормаш”. У подальшому, враховуючи зміни радіаційної обстановки й обсяги виконуваних задач, місця дислокації особового складу неодноразово змінювалися. У виборі чистих від радіації місць для розташування особового складу нам постійно надавали неоціненну допомогу командир в/ч м.Львова Михайло Анатолійович Гришанков і начальник штабу В.Є.Закускін, тому що в нас на озброєнні знаходилася у той час застаріла дозиметрична техніка і прилади.

У цей же день 100 чоловік особового складу взяли участь в евакуації населення з населених пунктів Чорнобильського району з 15 сіл 10 кілометрової зони. З ініціативи МВС України було прийняте рішення про огородження відселеної зони колючим дротом з одночасною установкою попереджуючих щитів і знаків. Територія зони була розбита на патрульні ділянки, до яких увійшла група сіл, що охоронялися міліцейськими нарядами, по три співробітника в кожному на чолі з офіцером. У такому ж складі працювали наряди міліції в оперативних зонах. Прип’ять і Чорнобиль були розбиті по секторах, де службу несли вахтовим способом. Враховуючи складність обстановки робота органів внутрішніх справ у взаємодії військами внутрішніх справ була організована по основних напрямках:

– перекриття проникнення в небезпечну зону стороннього транспорту,
випадкових осіб, злочинних елементів, звернувши особливу увагу на недопущення проникнення в населені пункти, з яких евакуйоване  населення;

– охорона партійних і радянських будинків і органів, ощадкас, вузла зв’язку й інших спеціальних об’єктів житлового сектора;

– цілодобово забезпечити контроль за всілякими пересуваннями 40 км. санітарної зони, не допустити проникнення без спецпропуска в небезпечну зону, підтримувати суспільний порядок, попередити здійснення злочинів;

– попередити факти МАРОДЕРСТВА, розкрадання майна, спекуляції;

– звернення до населення, проведення роз’яснювальної роботи, вивчення громадської думки, припинення поширення брехливих панічних слухів;

– забезпечення порядку в місцях проживання громадян, евакуйованих з небезпечної зони.

Для виконання цих задач і забезпечення неперервного й оперативного управління силами і засобами органів внутрішніх справ потрібен був зв’язок, якого було вкрай не достатньо, особливо на початковому етапі. Мали місце недоліки і в екіпіровці особового складу загону, а також у забезпеченні індивідуальними дозиметрами. Враховуючи постійне розширення радіаційних кордонів часто змінювалася передислокація особового складу загону. В місцях несення служби проводився постійний дозиметричний контроль. Допускалося поза службою 200 грам червоного вина й обов’язково прийняти душ.

З 6 годин 5 травня 1986 р. почалася евакуація населення м. Чорнобиля. Згідно з планом підготовча робота з населенням міста проводилася за кілька днів до евакуації. Безпосередньо керував евакуацією штаб загону, начальник штабу полковник міліції М.І.Андрєйченко. Рішенням державним комісії вся робота, проведена по евакуації населення з м. Чорнобиля, була оцінена позитивно. Особлива увага приділялася підготовці населення сіл до евакуації, яку планувалося провести впродовж 2-3 днів. У цій ситуації змушені були піти на обман людей, тому що ніхто не міг прогнозувати, на який час вони залишають рідне житло. Людям пояснювали: “Ви залишаєте житло на кілька днів”. Народ вірив, виходив до автобусів без речей і навіть без копійки грошей. Люди не змогли забрати зароблене роками майно, яке ще в той час одержало незначну дозу радіаційного опромінення. Хоча в цей час ходили слухи про те, що найближчим часом повернення в зону буде неможливим.

Потрібно відмітити, що дуже багато зусиль, старань і кмітливості виявив особовий склад загону при підготовці населення сільської місцевості до евакуації. Необхідно було безпосередньо в селах вести роз’яснювальну роботу, переконати їх у необхідності виїхати з небезпечної зони у відведене для них безпечне місце. Більшість населення категорично відмовлялося, мотивуючи тим, що це їхня батьківщина, земля їхніх батьків, дідів і прадідів, що вони вистраждали її у період Великої Вітчизняної війни і добровільно залишати цю багато вистраждану землю не можуть.

Ці й інші моменти в роботі особового складу загону вимагали від них неймовірної нелюдської психологічної напруженості, найбільшої сили волі, стриманості і кмітливості. На цьому початковому і відповідальному етапі особовий склад загону гідно і з честю виконав свій обов’язок без жодного зауваження. Жоден співробітник, щоб не обурити населення, ризикуючи своїм здоров’ям у період евакуації, не одягнув на себе респіратор чи протигаз, а навпаки, передали їх вагітним жінкам, хворим і престарілим людям. З ініціативи штабу загону при підготовці до евакуації у м. Чорнобиль заздалегідь були створені евакопункти, звідкіля автобусами вивозилися люди без всяких ускладнень, що очікувалося особливо з приватного сектора міста. У період евакуаційних заходів тільки висока організованість, злагодженість у роботі всіх ланок дозволили в гранично стиснутий термін мобілізувати сили і засоби, правильно розставити їх, забезпечити належний громадський порядок у місцях евакуації і розселення, не допустити здійснення злочинів і інших негативних проявів.

Високі професійні якості і почуття обов’язку в період евакуації населення виявили:

А.Н.Нестеренко, І.І.Пивень, В.С.Юденок, О.І.Синенченко, В.М.Музика, О.І.Супрун, М.І.Полулященко, О.І.Сапун, Ю.П.Ковальчук, І.П.Ларченко, І.І.Гайдак, І.М.Куц, К.Г.Крижановський, О.С.Снєг, Д.А.Силенок, В.І.Прадун, О.І.Сербін,  Т.М.Мирзантов, В.М.Клановець, В.О.Козачок, І.І.Томило, П.М.Рекало, М.І.Рекун, С.М.Муцкий, М.О.Бабич, О.І.Хоменко, В.М.Могилевський, І.Ф.Ларченко, А.А.Шленчик, В.М.Свердлов, М.М.Дерев’янко, В.Я.Кисловец, М.В.Січкарь, Ю.І.Моісєєнко, Ю.Г.Качан.

При евакуації населення із сільської місцевості працівникам міліції виявлялася постійна допомога у вантаженні домашніх речей, худоби й іншого домашнього начиння. Незначно стримувало роботу в питаннях оперативності відсутність якихось карт чи схем місцевих доріг. По завершенні евакуації населення з 10 і 30-км зони з МВС СРСР і МВС УРСР надійшла вказівка розробити додатковий план роботи. Пропонувалося створити 4 сектора охорони: 2 – на території Білоруської республіки, 2 – на території України.

Чернігівському загону забезпечити громадський порядок і охорону на території 1-го сектора.

Зона 1-го сектора пройшла через північні села Денисовичі по трасі до села Воровичів (12,5 км). Далі до с. Вільчі – 20 км у напрямку с.Клівни – 12 км. Усього довжина огороджень колючим дротом по 30 км зоні складає – 90 км. На смузі с.Клівни до села Діброва більш високий рівень радіації. Уздовж цієї смуги наряд ніс службу на 5-и БТРах. До складу наряда входило 5 солдатів внутрішніх військ і 2 працівника міліції. Міліцейські наряди несли службу 12 годин. 6 травня 1986 р. на спільній нараді командування Львівського полку внутрішніх військ: полковник Михайло Анатолійович Грищенков, начальник штабу Володимир Євгенович Закускін і керівництво Чернігівського загону: полковник О.І.Карабан – командир, начальник штабу – полковник міліції М.І.Андрєйченко розробили і погодили план спільних дій у подальшій роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. У подальшому життя підтвердило, що заходи дають позитивні результати в роботі і збереженні здоров’я людей. Під час спільної роботи стало явним, що міліція дуже слабко забезпечена дозиметричною технікою, дуже слабко екіпіровані засобами індивідуального захисту і медичних препаратів. У вирішенні цих питань командуванням полку нам надавалася допомога в забезпеченні медичними препаратами з профілактики від радіаційних захворювань, у зв’язку з тим, що у військах на озброєнні була вдосконалена дозиметрична техніка. За домовленістю з командуванням полку їхні фахівці разом з нашим старшим інспектором М.О.Бабичем перед поселенням обстежували місце розташування загону і дали заключення про рівень радіації на місцевості і в приміщенні та про можливість розташування загону. Добре продумана і чітко спланована підготовка та проведення цілого комплексу спецзаходів у період евакуації населених міст і сіл Прип’яті, Чорнобиля дозволили нам уникнути невиправданого радіаційного ураження свого особового складу й евакуйованого населення. Забезпечений справжній громадський порядок на шляху проходження населення в місця його евакуації і розташування. Яких-небудь надзвичайних подій чи паніки серед населення не було. Слід зазначити, що працівникам міліції довелося вперше зіткнутися з питанням евакуації такої масштабної кількості населення із сільської місцевості. Необхідно було організувати оповіщення населення, переконати їх у необхідності евакуації. Питання вивозу і здачі худоби, охорона житлових і адміністративних будинків, магазинів, складів, тваринницьких ферм доводилося вирішувати в дуже стиснуті строки. У селі Товстий Ліс евакуювали населення, виїхали, а через відсутність зв’язку в штаб не доповіли. Мені зі штабом МВС було доручено терміново виїхати, розібратися і доповісти. По прибуттю в село по шляху до сільської ради вже було видно, що населення евакуйоване, тому що не зустріли жодної людини. Люди начебто вимерли! Подекуди на городах і подвір’ях ходять домашні кури, чути півнячі голоси, в окремих дворах телята і коні. Приміщення сільської ради, контора колгоспу були відкриті. В одному з дворів ми звернули увагу на собаку, що була не на ланцюзі, лежала посередині двору, поклавши голову на передні лапи, не виявляла на наше вторгнення ніякої агресії, дивилася на нас своїми смутними очима в чеканні людської ласки і допомоги. Залишилися засіяні людьми городи, поля, забиті плівкою криниці. Посиротілі будинки дивилися на нас своїми порожніми вікнами. На околиці села на подвір’ї ми помітили літню людину і спитали, чому він залишився і чи не боїться він опромінитися радіацією. Він відповів, що пересидить із дружиною в льосі так само, як пересиділи в льосі всі бомбування в період Великої Вітчизняної війни. У подальшому таких сміливців і патріотів знайшлося чимало, і евакуювати їх довелося при повторних перевірках сільської місцевості і при об’їздах автопатруля. Члени штабу загону виявили уміння не тільки керувати і направляти особовий склад, а й мобілізувати особистим прикладом. У період евакуації населення сільської місцевості найбільше відзначилися: О.І.Хоменко, М.М.Губар, М.П.Петровський, О.П.Лапа, Г.Г.Дурас, І.М.Куц, В.В.Третьяк, М.В.Полулях, В.П.Реп’ях, В.Ф.Панченко, А.Г.Бригинец, К.О.Висоцький, П.Ф.Зорін, В.П.Велько, М.П.Ємець, Ю.Ю.Упир, М.Я.Тупиця, І.М.Добридень, П.О.Лакоза, В.М.Донець, В.Д.Каленюк, І.І.Вершняк, М.І.Велігоша, В.В.Бублик, А.О.Найда, В.П.Петренко, В.М.Мельник, В.М.Кобець, А.І.Полубень, В.І.Сердюк, А.Ф.Ананко, М.С.Карапуд.

Для більш оперативного управління у загоні було створено 2 роти, штаб, чергову частину і відділення розвідки.

1-шу роту очолив капітан міліції М.П.Петровський, 2-гу роту очолив капітан міліції О.І.Сербін, один і другий – бездоганний приклад для наслідування в зразковій службі. У кожній роті – 2 взводи.

Наказом Міністра МВС України по периметру 30-км зони в секторі Чернігівського загону створено 8 КПП: с.Вільча, с.Воровичі, с.Мартинівка, с.Радінка, с.Орджонікідзе, с.Старі Соколи, с.Дитятки, с.Губін.

Особовий склад на КПП знаходився цілодобово, розташовувалися усі в пересувних колгоспних агітаційних вагончиках. Харчування – сухий пайок: ковбаса, рибна консерва, 0,5 літра мінеральної води, а температура повітря – 25 градусів плюс, пил від безперервного потоку вантажного транспорту цілодобово.

6-КП у селі Клівни, с.Воровичі, с.Черемшин, с.Федорівка, 15 піших патрулів спільних із солдатами внутрішніх військ.

14 травня 1986 р., повертаючись зі зміни зі своїм нарядом, підполковник В.Ф.Панченко, лейтенант Л.В.Ладонько, лейтенант В.О.Павленко, л-т Л.В.Лозовий, л-т Рубаненков виявили і вступили в єдиноборство з загорянням на площі 0,5 га лісу. Виявивши кмітливість із умілим застосуванням підручних засобів, запобігли подальшому поширенню вогню, поки не прибула допомога військовослужбовців, солдат внутрішніх військ Львівського полку. Загоряння лісу відбулося на ділянці з високим рівнем радіації у великому лісовому масиві і поблизу АЕС. Особовий склад ризикував здоров’ям і життям. Служба нарядів у сільській місцевості здійснювалася у тісній взаємодії із солдатами військової частини полковника Грищенко на БТР-ах. Система постів по 30-км у зоні складалася з цілодобових нарядів на КПП і заслонів на дорогах. Особливе навантаження припало на КПП у заслонах. Через них на дорогах ведучих на ЧАЕС йшли цементовози, машини із сипучими, твердими вантажами. Усе це піддавалося перевірці. Нарядами було перевірено десятки тисяч автомашин. 12 травня о 21 годині патрульними поста №2: капітан Г.М.Крапива, М.Г.Новиков, А.Л.Велинець, лейтенант в/с Л.Г.Лагутенко у селі Рудня був затриманий з рушницею г-н А.С.Іонов. При огляді при ньому була виявлена ощадна книжка на інше прізвище, вклад складав 8350 карбованців, 510 карбованців наявними, 7 золотих кілець. У Прип’ятському РВВС він пояснив, що виявлені при ньому речі він брав у будинках евакуйованих громадян. Перша група працівників ДАІ, яка була в складі загону спільно зі старшим інспектором ГО капітаном міліції В.В.Третьяком, інспектором BMP і ГО старшим лейтенантом М.О.Бабичем, несли службу на постах дозиметричного контролю, виконували функції по регулюванню дорожнього руху. Група працювала в дуже складних умовах. Незважаючи на те, що працювали безпосередньо поблизу ЧАЕС, перші декілька днів працювали без респіраторів і без індивідуальних аптечок. Очолював цю групу майор міліції Л.М.Омельченко. Слід відмітити наполегливе прагнення капітана міліції В.В.Третьяка захистити о.с. від радіаційного ураження, чого він досяг завдяки тісній взаємодії з дозиметристами Львівського полку внутрішніх військ. Другу групу ДАІ очолив капітан міліції В.І.Петренко, до її складу входило 3 офіцери: Петренко, Минута, Моторний і 12 інспекторів ДПС – Кононенко, Павловський, Лилиб, БичУк, Моісеєв, Кирилов, Михайленко, Бородавко, Крицький, Мозговий і Манирко. Вони виконували ту ж програму, що й група Омельченко.

Мужність і сміливість виявили працівники ДАІ: В.І.Петренко, Кононенко, П.Ф.Зорін, О.В.Іногда, Л.В.Максименко, В.О.Литвишко, В.Н.Прохоренко, О.О.Нємченко, В.Я.Коновалов, А.А.Шленчик, М.І.Мурашко. Вони забезпечили з ділянки високого рівня радіації збір з 30‑км зони непридатного радіаційного транспорту і звезли в могильник. 3 травня 1986 р. в Іванкова прибув загін УПО УВС Чернігівської області під керівництвом полковника внутрішньої служби М.Г.Шкарабура. Робота пожежників Чернігівського УПО отримала високу оцінку уряду, МВС СРСР, МВС УРСР, УВС області. 42 ліквідатори нагороджені урядовими нагородами. Усього від Чернігівської області брало участь у ліквідації наслідків аварії 219 чоловік.

Перед відправленням співробітників у зону в обов’язковому порядку проводилися інструктажі і методичні заняття, на які запрошувалися професійні фахівці внутрішніх військ. У підрозділах, що знаходилися у 30-км зоні, проводилися наради, індивідуальні бесіди про режими радіаційного захисту, правила поведінки особового складу в радіаційній зоні, використання засобів індивідуального захисту та приладів дозиметричного контролю і т.д. Проведена робота сприяла мінімальному опроміненню особового складу особливо в перші дні аварії. 12 травня з МВС України надійшла вказівка виділити і направити в розпорядження штабу МВС у повному екіпіруванні 20 чоловік для виконання спеціальних заходів. Перед строєм особовому складу була оголошена вказівка і по команді – “Добровольці, 2 кроки вперед” – вийшов весь загін! Після цього за пропозицією секретаря комсомольської організації старшого лейтенанта міліції І.М.Куца, доручено було йому відібрати 20 чоловік добровольців і відбути до місця призначення. ОСЬ ВІН ТОЙ МАСОВИЙ героїзм!!!

У цей день ніхто з нас не думав про нагороди. Люди дуже хотіли повернути прекрасне життя Поліській землі, її повітря і воду.

Зведений загін Чернігівського гарнізону неодноразово відвідували як по місцю дислокації, так і по місцю населення служби Міністр внутрішніх справ України генерал-полковник І.Д.Гладуш, заступник Міністра генерал-майор міліції Ю.А.Вошкін, начальник політвідділу МВС України генерал-майор О.І.Боровик, начальник УВС Київської області генерал-майор міліції В.М.Корнійчук, перший заступник Міністра МВС СРСР генерал-полковник В.П.Трушин. Варто віддати належне начальнику політвідділу УВС Чернігівського облвиконкому полковнику внутрішньої служби Миколі Олексійовичу Прохоренко, який декілька днів жив у загоні і покуштував солдатської каші, переконався в яких умовах живе і працює особовий склад, який моральний і психологічний клімат у колективі. У ході безпосередніх індивідуальних бесід із керівництвом загону, секретарями партійної і комсомольської організації й особовим складом були внесені ділові рекомендації з подальшої підтримки високого духу морального і психологічного клімату.

13 травня 1986 р. о 7 годині ранку в Прип’ятсько-Чорнобильському ГОВД відбулася оперативна нарада з повісткою: підсумки роботи органів внутрішніх справ України і Білорусії і внутрішніх військ із ліквідації наслідків аварії на початковому етапі. У нараді взяли участь: Міністр внутрішніх справ України генерал-полковник І.Д.Гладуш, перший заступник Міністра внутрішніх справ СРСР генерал-полковник В.П.Трушин, начальник УВС Київської області генерал-майор В.М.Корнійчук, начальник політвідділу МВС України генерал-майор Боровик, члени колегії МВС України, керівний склад від безпосередніх учасників ліквідації аварії.

У своєму виступі заступник Міністра СРСР генерал-полковник Трушин відзначив, що особовий склад органів внутрішніх справ України і внутрішні війська 19 днів тому першими прийняли бій на себе. Вони спільно проведеними заходами практичними й організованими в охороні громадського порядку по периметру 30-км зони свідчать про те, що в неординарних обставинах успішно справилися з поставленими і виниклими перед ними задачами. Висока організованість, взаєморозуміння, злагодженість у роботі дозволила їм у гранично стиснутий термін мобілізувати необхідні сили і засоби з врахуванням ситуації, що склалася, правильно розставити їх на найважливіших напрямках, забезпечити належний порядок у місцях евакуації і розселення, і забезпечити порядок на шляхах зони. Не допущено будь-яких надзвичайних подій, злочинів і дуже важливо, що змогли не допустити в цій складній ситуації паніки серед населення. МАСОВИМ ГЕРОЇЗМОМ, трудовим подвигом на ділянці 1-го сектора 30-км зони в роботі з ліквідації наслідків на ЧАЕС Трушин назвав роботу особового складу Чернігівського зведеного загону! У своєму виступі Трушин пропонував і далі зосереджувати увагу на тісній взаємодії з внутрішніми військами, посилити контроль над автотранспортом, призвав берегти особовий склад, де потрібно навіть іти на смерть. Не допустити в колективах завивання… Міністр внутрішніх справ України І.Д.Гладуш звернув увагу про доцільність використання людей. Кожний робить те, що йому належить. Дотримуватися пильності. Зберегти високу думка про працівників. Працювати повинні всі, а не сидіти над картою й уявляти зайнятість. Службовий вчинок гідний високої моральної оцінки, якщо за ним стоїть глибоке моральне внутрішнє спонукання. Якщо співробітник органів внутрішніх справ виконує свої службові обов’язки, розуміючи це як службовий обов’язок і при цьому позбавлений морального внутрішнього обов’язку, то він навряд чи буде вдоволений результатом своєї праці. Тільки веління совісті, почуття морального обов’язку ведуть до подібної  самопожертви, коли працівник міліції йде на смерть в ім’я порятунку інших. Завдяки високій особистій відповідальності, свідомій дисципліні, позитивним вольовим якостям командири 1-2 рот капітан Петровський і капітан Сербін, командири взводів О.П.Лапа, О.А.Любенко, В.О.Козачок, І.І.Пивень у цих екстремальних умовах вміло розташували і організували особовий склад своїх підрозділів на успішне виконання виникаючих задач. Так, капітан міліції О.І.Сербін евакуював жителів села Опатичи, супроводив їх у район поселення і три доби без якого-небудь найменшого особистого відпочинку був з ними, поки не розселили до єдиної людини. Виявившись на місці в умовах, що склалися, кожна людина виявляла високу свідомість і відповідальність. Виявившись у цих умовах, 8 цивільних водіїв автобусів, які доставили нас із Чернігова з високих спонукань, патріотичних почуттів відмовилися залишати людей без автотранспорту і повернутися до автобази. Варто сказати, що це був теж високий моральний вчинок з їх боку. Дійсно, ними була здійснена неоціненна допомога в частій передислокації особового складу через постійне розширення радіаційної зони. А цілодобове чергування з автобусами на 8-КПП виявилося прекрасним укриттям через постійне розширення радіаційного пилу з доріг від безперервного потоку вантажного транспорту, від дощу, місце відпочинку для чергової зміни. Імена водіїв: М.І.Харченко, В.Г.Бистовський, Ф.В.Ющенко, В.П.Ільєнко, П.Г.Герасимчук, А.В.Нестеренко, Н.Г.Осмаковець, І.Ф.Жибер. Характеризуючи політико-моральний стан особового складу, працюючого в районі ЧАЕС, слід зазначити, що в таких екстремальних умовах практично кожний виявляв високу відповідальність і самовідданість. Це за умови, що органи внутрішніх справ ці нетрадиційні функції не виконували, якісь навчання, тренування не проводилися, на подібних об’єктах не тренувалися. Ніяких посібників не публікувалося. У зв’язку з цим першопочатково у підрозділах була створена обстановка спокою. Взаєморозуміння і злагодженість у всіх відношеннях серед керівництва загону дозволили особовому складу виконувати з честю невластиві функції. Обстановка вимагала виконання функцій: боротьби з мародерством, панікерами і розповсюджувачами провокаційних слухів, забезпеченню масової евакуації із сільської місцевості в умовах небезпечного розвитку обстановки, організації харчування, дозиметричного і медичного контролю, відпочинку особового складу в неординарних умовах. Фізичне, морально-психологічне навантаження, що зросло, зажадало перебудови партійно-політичної роботи. Перегляд йшов уже на марші. У загоні створена парторганізація – 70 членів КПРС, секретар О.І.Хоменко, ВЛКСМ – 65 чоловік, секретар І.М.Куц, затверджені парторганізатори. На озброєння була узята лінія: не дивлячись на те, що ціна кожної помилки в надзвичайній обстановці обходиться незмірно дорого, проте керівництво загону вважало, важливіше не викривати співробітників у допущенні незначних помилок, а намагалися з’ясувати причини недоліків і разом знайти шляхи їх усунення. Однак були керівники, що прагнули правдою і неправдою відшукати негатив.

У цій надзвичайній обстановці був узятий курс на стислість, швидкість і уміння правильно вирішувати і сміливо діяти і саме головне – принцип  товариської виручки і взаємодопомоги. Важливо і те, що штабу загону була надана самостійність. Від нас ніхто не вимагав жодної письмової інформзвітності, не нав’язував будь-яких вказівок, не направлялося паперів, що  потребували звітності, крім бланків бойових листків, газет, журналів, плакатів і пам’яток співробітнику про дії в радіаційній обстановці. Управління силами засобами загону здійснювалося за прикладом живого безпаперового керування людьми. Практика напруженої роботи показала життєвість розвитку управлінської структури. Масштаби, складність і специфіка задач, які вирішувалися органами внутрішніх справ у цих умовах, різко підняли їхню роль в очах громадськості. Важливе значення надавалося постійному посиленню ідейно-політичного і морального виховання діючому в зоні особовому складу. У цій роботі використовувалися ті форми і методи роботи, які мали більш організуючий і мобілізуючий ефект в умовах ситуації, що склалася. Мобілізуючим фактором були неодноразові безпосередні зустрічі з першим заступником Міністра МВС СРСР генерал-полковником В.П.Трушиним, з Міністром внутрішніх справ України генерал-полковником І.Д.Гладушем, начальником політвідділу МВС України генерал-майором О.І.Боровиком, приїзд і проживання у розташуванні загону начальника політвідділа УВС Чернігівської області полковника М.О.Прохоренко, працівникам АЕС, що доповіли про ситуацію на станції до аварії і після її. У вільний від роботи час особовий склад загону допомагав у ремонті школи в селі Вірча, особовий склад КПП №3 – у ремонті спортивних площадок у селах Діброва Південна і Радінка. Допомагали в збиранні врожаю, благоустрою території біля пам’ятників, у ремонті сільських клубів. Активну участь в організації, проведенні й особистій участі приймали: майор міліції М.В.Полулях, лейтенант В.А.Романенко, старший лейтенант Є.А.Улибін, лейтенант В.І.Лєдовой, В.А.Дубина, О.І.Сапун, лейтенант А.Ф.Лебеда, Г.М.Крапива, лейтенант О.І.Хоменко, Г.А.Романенко, К.Г.Красковський, М.Г.Лагутенго, Е.Н.Воробйов, О.М.Сусло, О.І.Синенченко, О.М.Супрун, О.А.Любенко, В.М.Могилевський, К.О.Висоцький, М.І.Ушенко, М.Ф.Яковенко, О.В.Іногда, Л.В.Максименко, М.П.Ємець, М.М.Дєдков, М.Я.Тупиця, Л.М.НесТеренко, В.М.Клановець, В.М.Греченок, А.Н.Трофимчук, В.Ю.Шелудько, А.М.Любенко, В.Н.Падалко.

Це ще раз підтверджує той природний процес, що органічно випливає з єдності органів внутрішніх справ з народом. Хотілося б підкреслити, що створені в загоні партійна і комсомольська організації розглядалися в першу чергу як засоби підвищення бойової стійкості особового складу. На той момент життя це підтвердило. Знаючи про те, що в місті Прип’яті дуже високий рівень радіації, секретар комсомольської організації, старший лейтенант міліції І.М.Куц очолив комсомольський загін з 20-ти добровольців, які забезпечували громадський порядок безпосередньо в м. Прип’яті і у відселених селах 10-км зони. У цей час дійсно ніхто з них і не думав, що їх чекає завтра. Приналежність до партії і комсомолу сприяла зміцненню бойового духу і змушувала стояти не на життя, а на смерть у будь-яких екстремальних умовах, що постійно виникали у цій зоні. Робота цих, без перебільшення героїчно налаштованих людей, випала на 80-ті роки ХХ сторіччя. Сьогодні ми розкриваємо нові сторінки нової історії України, зміст яких наповнений великими економічними і політичними перебудовами. Чим далі йдуть від нас 80-ті роки ХХ сторіччя, тим глибше ми усвідомлюємо велич і значення героїчних здійснень нашого покоління у ті незабутні дні боротьби з ліквідацією наслідків трагедії на Чорнобильській атомній електростанції. Сьогодні ми сподіваємося, що наші матеріали будуть для майбутніх поколінь прикладом боротьби і перемог, прикладом масового трудового героїзму (як сказав 1-й замміністра МВС СРСР, генерал-полковник В.П.Трушин на адресу Чернігівського загону), літопис кращих традицій вірності своєї справи і самовідданості служби народу чесно нести заради людей, заради їхнього спокою. Нехай наші діти й онуки детальніше довідаються, ким були ми і як пробивалися у велике життя крізь, здавалося б, нездоланні бар’єри!

Наші працівники органів внутрішніх справ були не тільки бездоганними фахівцями, але й активними борцями за національні ідеали, чесними, які володіють широтою мислення великої культури, твердим і рішучим характерам та винятковою людяністю!

Державна комісія МВС СРСР, обстеживши територію 1-го сектора і перевіривши якість виконаних робіт, систему охоронних постів, патрулів у середині зони, відзначили, що чернігівчани краще інших справилися з поставленими задачами.

О

 

 

Вподобайте запис

Залиште коментар

Залишити коментар

Ваш email не буде публікуватися.


*